З чого роблять господарське мило, визначає не один універсальний рецепт, а норма якісного числа. За ДСТУ 4544:2006 для твердого господарського мила групи I маса жирних кислот у перерахунку на номінальну масу куска 100 г має бути не менше ніж 70,5 г; для групи II — не менше 69,0 г; для групи III — не менше 64,0 г. Стандарт чинний від 1 січня 2008 року і замінив ГОСТ 30266-95. Цифра 72 % на бруску — торгове маркування групи I, а не лабораторний мінімум із таблиці: між написом на обгортці і порогом 70,5 г є зазор, який виробник закриває власною рецептурою.
Для господарства це практична різниця, а не дрібниця етикетки. Вищий вміст жирних кислот означає більшу частку саме мийної основи в куску тієї самої номінальної маси. Решта — вода, залишки технологічних солей, іноді наповнювачі. Два бруски по 200 г із маркуванням 72 % і 65 % не рівні за кількістю робочої речовини, навіть якщо лежать на одній полиці.
Нижче — з чого складається жирова основа, навіщо в процесі потрібен луг, які добавки стандарт дозволяє і що з цього можна прочитати на упаковці. Частки окремих олій у конкретному бруску стандарт не фіксує: їх задає рецептура заводу.
Жирова основа
Основа господарського мила — жирова сировина тваринного чи рослинного походження, гідровані жири або їхні суміші, а також синтетичні жирні кислоти. ДСТУ 4544:2006 прямо перелічує технічний тваринний жир, топлені харчові тваринні жири, жирні кислоти цих жирів, пальмову та кокосову олії, пальмоядровий жир, пальмовий стеарин, соапсток світлих олій і саломасів, олійний фуз, технічний саломас і синтетичні жирні кислоти фракцій С10–С16 та С17–С20. Іншу жирову сировину дозволено, якщо її жирнокислотний склад і органолептика не гірші за основну.
Саме набір кислот задає характер бруска. Насичені стеаринова і пальмітинова, типові для яловичого жиру і пальмової олії, тримають твердість. Лауринова з кокосової та пальмоядрової олій дає ряснішу піну навіть у прохолодній воді. Олеїнова, якої багато в соняшниковій і соєвій сировині, робить масу м’якшою. Завод змішує ці потоки, бо жоден жир окремо не закриває одразу твердість, піну і ціну. Типових відсотків «скільки яловичини і скільки пальми» у відкритих даних за 2024–2026 роки немає: це комерційна рецептура, а не норма.
Соапсток — побічний продукт рафінації олій, а не «відходи з невідомого джерела». Стандарт приймає соапсток світлих олій і саломасів як повноцінну сировину. Синтетичні жирні кислоти теж у переліку, тож напис «натуральне» без розшифровки нічого не гарантує. Міф про мило з жиру безпритульних тварин стандарт не підтверджує: сировина має відповідати названим документам на технічні та харчові жири й олії.

Титр — температура застигання жирних кислот, виділених із готового мила, — для групи I має лежати в діапазоні 36–42 °C, для груп II і III — 35–42 °C. Це не температура плавлення бруска в руці, а лабораторний показник твердості жирової основи. Вузький коридор пояснює, чому господарське мило різних заводів схоже на дотик, навіть якщо частка пальми і технічного жиру в них різна.
Омилення жирів
Жир сам по собі пляму не знімає. Тригліцерид — сполука жирних кислот із гліцерином — не має мийної «голови» і «хвоста». Під час омилення його нагрівають із водним розчином їдкого натру, гідроксиду натрію. Естерні зв’язки розриваються, кислоти переходять у натрієві солі, гліцерин вивільняється. Саме ці солі і є милом: вуглеводневий хвіст чіпляє жир, заряджена голова тримає його у воді.
Їдкий натр у стандарті — допоміжний матеріал, а не інгредієнт, який має лишитися в бруску. Масова частка вільного їдкого лугу до номінальної маси куска — не більше 0,15 % для груп I і II і не більше 0,20 % для групи III. Вільна вуглекисла сода — не більше 1,0 % в усіх трьох групах. Сіль потрібна на етапі висолювання: вона відокремлює мильне ядро від підмильного лугу. Кальцинована сода теж у переліку допоміжних матеріалів.
До реакції жир — в’язка маса без піни. Після омилення та відмивання лугу та сама сировина стає твердим куском натрієвих солей, який емульгує жир у воді. Зміна йде за рахунок розриву тригліцериду, а не за рахунок «додавання мийної хімії» збоку. Скільки гліцерину лишається в бруску, стандарт не нормує окремим рядком: на частині виробництв його частково відбирають, на інших залишають у масі. Точну частку для українського ринку за 2026 рік відкриті зведення не публікують.
Межа залишкового лугу
Обмеження 0,15–0,20 % — це стеля, а не цільовий вміст. Мило з вільним лугом на верхній межі сильніше знежирює тканину, ніж мило ближче до нуля. Для прання спецодягу це плюс, для рук — причина сухості. Стандарт описує продукт для прання тканин і санітарно-гігієнічних цілей, а не як заміну туалетному милу.
Інші компоненти бруска
Крім натрієвих солей жирних кислот у куску є вода, яка тримає пластичність після сушіння, хлорид натрію і можливий залишок кальцинованої соди. Дозволені наповнювачі та пігменти: збагачений каолін, бентоніт, пігментний діоксид титану. Пероксид водню у переліку допоміжних матеріалів — технологічний реагент освітлення, а не складник, який покупець має шукати на етикетці як діючу речовину.
Запашники і добавки, що поліпшують споживчі властивості, стандарт дозволяє, якщо їх погодив центральний орган у сфері охорони здоров’я і вони входять у затверджену рецептуру. Тому один брусок пахне «просто милом» — це запах жирової основи, — а інший має віддушку. Колір теж не універсальний: від білого з діоксидом титану до жовтуватого чи коричневого без барвника, залежно від жиру і ступеня очищення. Твердження, що в господарському милі ніколи немає ароматизатора, стандарту суперечить.
Важливо. Склад господарського мила не однаковий у всіх виробників. Норма фіксує мінімум жирних кислот, стелю вільного лугу і перелік дозволеної сировини, а не частку пальми, соапстоку чи віддушки в конкретному куску.

Неомилені органічні речовини і неомилений жир стандарт обмежує відносно маси жирних кислот, щоб у бруску не лишався прогірклий залишок сировини. Точний поріг залежить від редакції методу випробування за ГОСТ 790, на який ДСТУ посилається; на етикетці цього рядка зазвичай немає. Покупець бачить наслідок — специфічний мильний запах без ноти псування, — а не лабораторну цифру.
Склад на етикетці
Перелік інгредієнтів шукайте на обгортці або вкладиші, поруч із групою і номінальною масою. Першими зазвичай ідуть натрієві солі жирних кислот або їхні конкретизовані назви: sodium tallowate, sodium palmate, sodium cocoate — це вже омилені яловичий, пальмовий і кокосовий жири, а не «жир плюс луг» окремими рядками. Вода, гліцерин, хлорид натрію, парфум і діоксид титану, якщо вони є, стоять далі. Порядок у косметичному переліку — за спаданням маси, але господарське мило часто маркують коротше, ніж туалетне, тож відсутність рядка не доводить відсутність компонента.
Групи за якісним числом розходяться не на десятки відсотків, а на одиниці грамів жирних кислот у 100 г номінальної маси. Для прання це все одно помітно: на куску 200 г різниця між порогом групи I і групи III — близько 13 г жирних кислот лише за мінімумом норми, без урахування того, що реальний вміст у групи I часто вищий за 70,5 г.
| Показник | Група I | Група II | Група III |
|---|---|---|---|
| Якісне число, г жирних кислот на 100 г, не менше | 70,5 | 69,0 | 64,0 |
| Вільний їдкий луг, % до номінальної маси, не більше | 0,15 | 0,15 | 0,20 |
| Вільна вуглекисла сода, %, не більше | 1,0 | 1,0 | 1,0 |
| Титр жирних кислот, °C | 36–42 | 35–42 | 35–42 |
| Типове маркування на бруску | 72 % | близько 70 % | 65 % і нижче |
Джерело: ДСТУ 4544:2006 «Мило господарське тверде. Технічні умови», таблиця фізико-хімічних показників; стандарт чинний від 1 січня 2008 року. Рядок про типове маркування — торгове позначення групи, а не окрема норма таблиці.
На що дивитися перед покупкою: група або відсоток, номінальна маса, перелік солей жирних кислот і наявність віддушки чи пігменту, якщо запах і колір для вас мають значення. Білий колір сам по собі не доводить вищого якісного числа — його дає діоксид титану. Коричневий не доводить «натуральності»: так виглядає неосвітлена жирова основа.
Що це означає для вас
Практичне правило просте. Для жирних плям на тканині і знежирення поверхонь беріть групу I з маркуванням 72 %: за нормою в ній не менше 70,5 г жирних кислот на 100 г номінальної маси і не більше 0,15 % вільного їдкого лугу. Для звичайного господарського прибирання група II з порогом 69,0 г майже не відстає. Група III від 64,0 г дешевша на грам мийної основи і має трохи вищу стелю вільного лугу — 0,20 %.
Етикетка не назве частку соапстоку чи пальми, і цього стандарту не вимагає. Достатньо перевірити групу, масу куска і те, чи є в переліку лише натрієві солі жирних кислот, вода і сіль, чи додані віддушка і наповнювач. Якщо два бруски однієї групи пахнуть і піняться по-різному, річ у жировій суміші заводу, а не в «підробці відсотка».
Межа поради така: норми ДСТУ фіксують мінімум і стелю, а не середній склад полиці в конкретному магазині у 2026 році. Скільки гліцерину лишилось у вашому куску і яка частка тваринного жиру проти олії, з упаковки часто не випливає. Для рук і обличчя цей брусок стандарт не позиціонує — лужність навіть у межах 0,15 % вільного їдкого лугу вища, ніж у туалетного мила.