Запит «вбивця Фаріон» у пошуку майже завжди веде до одного імені — В’ячеслава Зінченка з Дніпра. Саме його слідство й прокуратура вважають виконавцем убивства мовознавиці Ірини Фаріон 19 липня 2024 року у Львові. Вироку станом на вересень 2026 року немає: справа вже понад півтора року розглядається в Шевченківському районному суді Львова, обвинувачений провину не визнає.

Ця стаття зібрана як карта фактів, а не як вирок. Тут — хто така була Ірина Фаріон, що саме встановило слідство, які докази оголошували в суді, що каже захист, чому процес розтягнувся на десятки засідань і які твердження так і лишилися чутками.

Важливо відразу: до набрання чинності вироком Зінченко залишається обвинуваченим, а не засудженим. Це не формальність, а правова межа між версією держави і встановленою виною.

Кого вбили і чому ім’я Фаріон стало мішенню

Ірина Дмитрівна Фаріон народилася 29 квітня 1964 року у Львові. Вона була докторкою філологічних наук, професоркою кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка», народною депутаткою VII скликання від ВО «Свобода» (2012–2014), членкинею політради партії. Науково працювала з історією мови, антропонімікою, мовною нормою. Авторка монографій і просвітницьких проєктів на кшталт «Мова — твого життя основа», «Від книги до мети», «Велич особистости», «Ген українців».

Публічний образ Фаріон ніколи не був «тихим академічним». Вона говорила різко, часто образливо для опонентів, і саме мовна тема робила її одночасно символом для частини національно орієнтованої аудиторії й подразником для тих, хто вважав її риторику токсичною. У 2023 році після заяв про російськомовних військовослужбовців проти неї відкривали провадження, її звільняли з університету, потім поновлювали. Це не «деталь біографії», а контекст, без якого важко зрозуміти, чому саме вона опинилася в центрі політичної й ідеологічної ненависті.

Фаріон поховали 22 липня 2024 року на Личаківському цвинтарі. Пізніше на будинку з’явилася меморіальна таблиця, біля Політехніки перейменували вулицю. Донька, Софія Особа, стала представницею потерпілої сторони в суді й неодноразово казала, що вимагає довічного ув’язнення.

Що сталося 19 липня 2024 року

Увечері 19 липня близько 19:22 за київським часом Ірину Фаріон поранили з вогнепальної зброї у внутрішньому дворі будинку на вулиці Томаша Масарика, 3 у Львові. За даними прокуратури, постріл був із близької відстані в голову. Жінку госпіталізували до лікарні Святого Пантелеймона; того ж вечора вона померла, не приходячи до тями. Їй було 60 років.

Свідки описували молодого худорлявого чоловіка, який після пострілу втік. Поліція швидко кваліфікувала подію як умисне вбивство, а не побутовий конфлікт. Президент Володимир Зеленський публічно засудив напад. У перші дні озвучували кілька робочих версій: громадсько-політична діяльність, особиста неприязнь, можливий «російський слід».

21 липня правоохоронці оприлюднили орієнтування. 25 липня в Дніпрі затримали 18-річного В’ячеслава Федоровича Зінченка, 2006 року народження. Ім’я офіційно прозвучало вже в суді під час обрання запобіжного заходу. Його взяли під варту без права застави — і цей запобіжний захід суд потім багато разів продовжував.

Хто такий В’ячеслав Зінченко за відкритими даними

Портрет обвинуваченого складається з кількох шарів, які погано склеюються в одну просту історію — і саме тому справа так чіпляє суспільство.

За журналістськими розслідуваннями та матеріалами суду, Зінченко навчався в Дніпровській гімназії № 62, грав у футбол у команді МДЮСШ, у 2023 році вступив на заочне навчання до Дніпровського державного університету внутрішніх справ на факультет права. Закінчував курси оператора БПЛА, говорив про бажання піти в військо. Батько, Федір Зінченко, — військовослужбовець; мати працює в освітній сфері в Дніпрі. У 2022 році юнак якийсь час був пов’язаний із молодіжним крилом «Правого сектору» в Дніпрі, згодом вийшов.

Паралельно OSINT-дослідники ще в липні 2024-го вказали на підписки в ультраправих і російських неонацистських спільнотах, антисемітські коментарі, згадки про угруповання NS/WP. Адвокатка потерпілої сторони Наталія Романик пізніше в інтерв’ю описувала його як замкненого, без близького кола друзів, із нотатками в телефоні, де він нібито називав себе «санітаром суспільства» і писав, що «обрав шлях і піде до кінця». Це слова сторони обвинувачення й потерпілих, не висновок суду.

Батьки малюють інший портрет: патріот, спортсмен, хлопець без українофобії, який хотів на фронт. Мати в суді казала, що не впізнала сина на фото в панамі й окулярах. Батько в травні 2026-го в інтерв’ю «Суспільному» назвав справу сфабрикованою і припустив, що суд першої інстанції все одно визнає сина винним «за цієї влади». Це позиція родини, не доказ невинуватості.

Версія слідства, мотив і заява NS/WP

Офіційна кваліфікація після завершення досудового розслідування в грудні 2024 року така: умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею громадського обов’язку з мотивів національної нетерпимості (п. 8, 14 ч. 2 ст. 115 КК України) та незаконне поводження зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК). Санкція передбачає можливість довічного ув’язнення.

За версією Нацполіції, у 2022 році Зінченко потрапив до онлайн-груп, що пропагують насильство й національну нетерпимість, а 2024-го долучився до спільноти, пов’язаної з російською неонацистською організацією. Неприязнь до Фаріон нібито виросла з її публічної позиції щодо мови й культури: слідство цитує логіку підозрюваного так, ніби вона «розколювала народну єдність». Саме ця формула стала каркасом обвинувачення.

24 липня 2024 року відповідальність за вбивство взяло на себе російське неонацистське угруповання NS/WP Crew. Воно назвало Фаріон «шкідницею» і «расовою зрадницею» й поширило короткий ролик, який видавало за момент нападу. Слідство перевіряло цей слід окремо: збіг локації на відео з двором будинку був одним із аргументів, що заява — не випадковий тролінг. Чи був Зінченко «бійцем» організації, виконавцем на замовлення чи людиною, яку радикальні канали лише підживлювали, суд ще має оцінити.

Окремо в матеріалах фігурує підготовка: приїзд до Львова на початку липня, оренда щонайменше трьох квартир через онлайн-бронювання, спостереження біля будинку протягом днів, зміна одягу, відправлення речей «Новою поштою». Голова Нацполіції пізніше казав, що на організацію злочину пішло близько 20 тисяч гривень із криптогаманця. Зброю спочатку не знайшли; згодом повідомляли про вилучення пістолета «Форт-12Р» та набоїв. Деталі конструкції й способу застосування тут навмисно не розгортаємо: для розуміння справи достатньо юридичної кваліфікації й того, що зброя була вогнепальною, а слід на місці — гільза калібру 9×18 мм.

Які докази називає прокуратура

Прокурор Дмитро Петльований публічно окреслював масштаб розслідування так: понад 60 експертиз, допит більш як 1500 людей, масив записів із камер, десятки томів справи. У залі суду сторона обвинувачення спирається на кілька блоків.

Джерело таблиці: відкриті повідомлення прокуратури, Нацполіції та репортажі із судових засідань 2024–2026 років.

Окремий пласт — цифрова поведінка. У телефоні, за матеріалами справи, були зображення Фаріон, плани місцевості, підписки й листування в закритих каналах. Слідство зачитувало рядок із ненадісланого листа російською: прохання пояснити батькові, що він «приховував це заради їхньої безпеки». Захист наполягає: наявність радикального контенту не дорівнює пострілу у дворі на Масарика.

У реальних кейсах резонансних убивств саме цей розрив — між «ідеологічним слідом» і «прямою ідентифікацією стрільця» — стає головним полем бою адвокатів. Тут він теж не виняток.

Що каже захист і чому родина не приймає версію держави

Зінченко з першого засідання не визнав вини. У залі він часто поводився демонстративно: відмовлявся від адвокатів, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт, оголошував голодування, скаржився на умови тримання. У квітні 2026-го засідання переривали через його знепритомнення; тоді ж з’являлися повідомлення про спробу заподіяти собі шкоду в залі суду. Це не доказ у справі про вбивство, але частина публічного образу процесу, який уже давно вийшов за межі сухого кримінального провадження.

Лінія захисту змінювалася разом із адвокатами. Спочатку були Ігор Сулима та Володимир Вороняк, потім Лариса Криворучко, далі — державна захисниця Діана Кара; улітку 2026-го суд то відсторонював Криворучко через зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, то знову допускав її разом із призначеним захисником. 7 вересня 2026 року засідання знову перенесли — через неявку Кари. Наступну дату призначили на 14 вересня.

Аргументи захисту, які звучали публічно, зводяться до кількох тез: відео не дає стовідсоткової ідентифікації; запахова експертиза не може бути єдиним «цвяхом»; гільзу могли підкинути; зізнання співкамернику отримане в умовах тиску; ідеологічні підписки не доводять виконавства. Батько окремо наголошує на патріотичному бекграунді сина й службі самого батька в ЗСУ — як на аргумент проти версії «агента Росії».

Потерпіла сторона бачить у цих маневрах затягування. Софія Особа влітку 2026-го говорила про вже більш як 70 засідань і про те, що в залі не бачить каяття. Вона також повідомляла про щоденні погрози, частину з яких пов’язувала з так званою «сектою Зінченка» — групою його прихильників в мережі.

Чому суду досі немає вироку

Обвинувальний акт скерували до суду 26 грудня 2024 року. Розгляд по суті почався в січні–лютому 2025-го. Минуло більше ніж півтора року — і процес на вересень 2026-го все ще в зоні судових дебатів, а не вироку.

Причини накопичувалися шарами. Великий обсяг справи. Десятки експертиз, які сторона захисту хоче переграти. Хвороби й неявки адвокатів. Заяви про відвід суддів. Відмова обвинуваченого виступати без конкретного захисника. Голодування й зриви засідань. Зміна складу захисту. Кожні 60 діб — окреме клопотання про арешт. Апеляції на запобіжний захід. У грудні 2025-го Львівський апеляційний суд відхилив скаргу захисту й залишив Зінченка під вартою.

24 квітня 2026 року прокуратура й потерпілі в дебатах просили довічне. Захист тоді ще не завершив виступ. Далі знову паузи. Такий ритм типовий для резонансних справ в Україні, але для родини загиблої він виглядає як друга травма: смерть уже сталася, а юридична крапка все не ставиться.

Порівняння з іншим львівським убивством — Андрія Парубія в серпні 2025 року — часто спливає в розмовах, але слідство офіційно ці епізоди не об’єднувало. Різні фігуранти, різна кваліфікація, різні суди. Зводити їх в одну «серію» без вироку — вже політична інтерпретація, а не встановлений факт.

Поширені міфи, які плутають картину

Перший міф: «вбивцю вже засудили». Ні. Станом на 10 вересня 2026 року вироку немає.

Другий: «це однозначно агент ФСБ / однозначно самотній фанатик». Слідство говорить про національну нетерпимість і вплив радикальних груп, частина з яких базується в Росії. Окремі політики одразу після вбивства говорили про демонстрацію роботи російських спецслужб. Доведеність саме агентурної вертикалі — питання, яке суд ще не закрив публічним рішенням.

Третій: «Фаріон убив хтось інший, а Зінченка підставили через зовнішню схожість». Цю версію озвучували й окремі публічні інтелектуали в перші дні, і мати обвинуваченого. Проти неї стоїть масив камер, експертиз і цифрових слідів. За неї — прогалини ідентифікації на кадрах із закритим обличчям і право обвинуваченого мовчати. Розрубити цей вузол може лише вирок, а не коментар у соцмережах.

Четвертий: «мотив — лише мова». Мова тут — не побутова сварка через наголос, а ідеологічний маркер. Фаріон роками будувала публічність навколо мовної ієрархії. Для прихильників це був захист національного коду. Для ненависників — привід записати її у «розколювачі». Слідство саме цей конфлікт і вписало в статтю 115.

П’ятий: «якщо людина хотіла в ЗСУ і батько на фронті, вона не може скоїти злочин проти української діячки». Біографічний патріотизм не скасовує радикалізації в закритих чатах. І навпаки: наявність брудного контенту в телефоні сама по собі не замінює доказів на місці події. Обидві крайнощі — погана логіка.

Що ця справа змінила і як читати її далі

Убивство Фаріон стало одним із найгучніших злочинів воєнного часу всередині країни, не на лінії фронту. Воно вдарило одразу в кілька нервів: безпека публічних інтелектуалів, мовна війна всередині суспільства, вербування підлітків через телеграм-радикалізм, здатність держави швидко знайти підозрюваного і значно повільніше довести справу до вироку.

Після липня 2024-го частина громадських діячів почала інакше ставитися до охорони й маршрутів. Донька Фаріон публічно казала, що сама держохороною не користується, хоча погрози не припиняються. Це вже суміжна тема, яка виростає з основного запиту: не лише «хто стріляв», а «чи захищені люди, які говорять незручні речі».

Другий суміжний пласт — радикалізація через екрани. 18-річний студент, футбол, курси дронів, батько в піхоті — і водночас канали з расизмом і культом насильства. Якщо суд підтвердить версію обвинувачення, ця справа стане хрестоматійним прикладом, як ідеологічний контент із-за кордону може матеріалізуватися у дворі львівського будинку. Якщо не підтвердить — залишиться уроком, наскільки небезпечно суспільству плутати підозру з вироком.

Стежити за процесом варто за першоджерелами: ухвали Шевченківського райсуду Львова, брифінги Львівської обласної прокуратури, репортажі «Суспільного Львів» із зали. Коментарі «груп підтримки» з обох боків майже завжди змішують біль, політику й бажання перемоги. Вони пояснюють атмосферу, але рідко додають факт.

Ключові інсайти такі. Ім’я, яке шукають як «вбивця Фаріон», у публічному полі закріпилося за В’ячеславом Зінченком. Держава зібрала великий масив доказів і просить довічне. Обвинувачений і його родина це заперечують. Суд два роки не ставить крапку. Поки немає вироку, чесна відповідь на запит звучить так: є офіційно названий обвинувачений, є версія мотиву, є незакритий процес. Усе інше — або вже в матеріалах справи, або ще чекає рішення колегії суддів.