У громадському транспорті часто можна побачити людину, яка сідає ближче до проходу й залишає вільним місце біля вікна. Така звичка дратує багатьох. Якщо запитати, відповідь майже завжди одна: «мені скоро виходити».
Просте порівняння варіантів показує інше. Якщо інший пасажир виходить на тій самій зупинці, той, хто сидить біля проходу, мусить пропускати його або пересідати. Той, хто сидить біля вікна, цього уникає. Якщо хтось виходить раніше, пропуск доводиться робити двічі. Якщо пізніше — сидячи біля проходу знову треба поступатися місцем, а біля вікна навпаки пропускають вас.
У всіх випадках місце біля проходу вимагає більше рухів і зусиль, ніж місце біля вікна. Люди все одно сідають ближче до проходу. Це не обов’язково грубість. Вони просто вважають, що місце біля вікна потребує більше рухів.
Просте мислення і його наслідки
Переважна більшість людей не помічає таких ланцюжків подій, поки їм прямо не пояснити. Більшість дослідників оцінює частку таких людей у середньому в 70%. Майкл Коммонс називає більш оптимістичну цифру — близько 40%. Показники різняться між країнами. Експерименти, описані в книгах Роберта Сапольського, свідчать: ця особливість передається через культуру, а не через гени.
Деніел Канеман отримав Нобелівську премію за дослідження швидкого й повільного мислення. Повільне мислення розвивається разом із фронтальною корою головного мозку. Цей процес завершується приблизно після 20 років. Поки доступне лише швидке мислення, людина мислить як дитина чи підліток. З віком здатність з’являється, але не всі нею користуються.
Маршрутка здається дрібницею. Відсутність навички повільного мислення проявляється й далі: у коментарях у соцмережах, у супермаркеті й на виборчій дільниці.
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
