Суперечка довкола однієї ініціативи однієї компанії вийшла за межі самої ініціативи. Журналіст і колишній народний депутат Сергій Висоцький описує її вже як розмову про «вигодонабувачів» війни — не лише про гроші, а про статус, кар’єру й вплив.
Чому підприємців з «оборонки» називають «глитаями»?
Дискусія, за його словами, одразу набуває соціалістичних рис і обертається навколо підприємців з «оборонки», яких звинувачують у тому, що вони «висмоктують спільний ресурс». Водночас саме конкуренція та капіталізм названі головним фактором стійкості держави.
Бізнес як такий, не лише у сфері ОПК, несе на собі усі ризики війни, адаптуючись до них і продукуючи суспільне благо — зброю, послуги, харчі, продукцію загального вжитку, податкові платежі й робочі місця.
І якщо в чомусь і можна звинувачувати державні інституції загалом — то в тому, що наша система державного управління просякнута фаворитизмом та надлишковим етатизмом. Що породжує систему виключень для “своїх” та надлишковий контроль та зарегульованість для “чужих”. А отже звужує систему капіталістичної конкуренції.
Хто ще отримує вигоду, якщо не лише гроші?
Система «вигодонабування» будь-якої кризи соціального порядку, а війна є найвищим ступенем такої кризи, набагато об’ємніша і визначається не тільки й не завжди прямими фінансовими вигодами. Вигодою є також підвищення соціального статусу, кар’єрні просування, ріст популярності й авторитету.
З цього кута зору здобули свої вигоди журналісти і ЗМІ, які завоювали авторитет розслідуваннями про «Батальйон Монако» — явище, породжене війною. Активісти будували кар’єру на викритті корупції воєнних часів, іноді не розбираючись, чи є звинувачення фаховими та обґрунтованими. Антикорупційна система закріпилася у ролі головного актора з визначення політики, зокрема завдяки радикалізованому війною суспільству та позиції міжнародних партнерів, які інвестують кошти в Україну і ставлять на перший план контроль за прозорістю розподілу.
Автор окремо застерігає: це «вигодонабування» він не має на увазі в тривіальному сенсі. І не маю на увазі, що війна — благо для тих чи інших людей. Війна — зло, тяжкий тягар та трагедія для усіх. Це супроводжувалося суспільними конфліктами, нестабільністю і погрозами іноді кримінального характеру. Соціальний порядок загалом визначається діалектичними конфліктами різних верств, які ведуть від тези й антитези до синтезу.
Наступний етап формування післявоєнного соціального порядку, якщо доля буде добра до країни, матиме зовсім інших «вигодонабувачів», нові страти, голоси й тяжкі конфлікти. Зараз, пише автор, поки хтось вглядається в безодню «вигодонабування», ця безодня дивиться у відповідь і бачить у глядачеві саму себе.
